Безгрiшний ваш грiмить з Олимпу, з Ватикана.

Останьнiй се вже грiм, останьня вже й омана

Про млявi роздуми, про боязькi серьця,

Работу польських шкiл, науку лжи оцьця…

Хилiтесь пiд свого тияроносьця-пана,

Що вбогу й темну Русь наваживсь до коньця

В Ляхву перевернуть, - первоцьвiт Християнства

В пустоцьвiт обернуть, на втiху тунеядства.

II.

Хилiтесь пiд ёго: бо вас од козакiв,

Що ви так славите, Ян с Дукли слобонив:

У хмарах бернардин навколiшках молився,

И – чудо! Вами Хмiль римлянам поступився…

Живих вас и мерьцiв як липину лупив,

И лупом за поход з Ордою росплатився,

И не пiйшли в ясир ви хижiй Татарьвi,

А пiдклонилися латиненiй Ляхви.

III.

Хилiтеся ж: бо вже давненько базиляне

Римлянам оддали насьлiдьдє православне.

А ви чого ждете? Не встане вже козак

До шарпаньня Ляхви, не скличе гайдамак

На подвиги сьвятi, - тi, що кобзарство пъяне,

Пiдходючи пiд ваш до ворохiбень смак,

Вас вивчило хвалить, як хвалить шляхта польська

Все, що в Москвi орда чинила запорозька.

IV.

Погибла й путь того, кого наш люд прокляв,

Як до своих братiв, московцiв утекав.

Мiз ними в гоголя рарiг переродився,

В повазi й красотi невиданiй зъявився,

А вас из вашими пiсьнями занедбав,

Що в темного сьлiпий, сьлiпуючи, навчився,

И ми з ним славимо потужну й чесну Русь, -

Хто предкiв пiд Ляхом и старини не збувсь.

V.

Ви ж бiдолахи, вже давно позабували,

Що вiри пращурi «вiд папи не приймали».

Тепер вам совiсти мутноi господар

Даруе целiбат и римський калiндар,

Щоб на чуже гнiздо зозулями чигали…

Подякуйте ёму за сей спасений дар:

Бо певно будете на небi раювати,

А на землi «Ляхом з Ляхами вирубати».

VI.

Лядуйте: бо давно впевнила вас Ляхва,

Що нашим злигодьням вина – одна Москва,

Що та Москва – не Русь, не руським дише духом,

И ви хитаетесь, затурканi сим слухом.

Наука й правда в вас – слова, слова, слова!

Хто ж робить Русина мизерним легкодухом?

Не хто, як мороком окритий той вампир,

Що засисае й вас и весь латинський мир.

VII.

Оце ж грiмить глагол з Олимпа, з Ватикана:

«Дiлися, туманiй в останьнє, Русь преславна!

Овечим робом нам, обманщикам пiддайсь,

Спасеньня душ вiд нас и щасьтя сподiвайсь!

Нехай водворицьця мiж братями омана

И торжествуе знов пекельнiх брехень князь,

И рiдну Русь на Русь олжею пiдiймае,

Нову козащину крiваву засiвае!»

VIII.

Нехай!.. Байдужi ми про ницакiв Хмелiв,

Про зрадникiв Мазеп, письменних палiiв

И всяких инших зьлюк, що про мiж нас гнiздяцьця

И з ворохiбництвом лихим своiм таяцьця…

Все Русь перебула, нихто нас не зломiв,

И всуе вороги на наше царство зьляцьця.

Обiйме руський дух и землю й океан,

Як с нёго прожене Наука лжи туман.

IX.

Ви ж древнiх киёвських цурайтесь наших уз,

Що единили Русь у княжеський союз,

Имъя Владимера велике занедбайте,

И вiру предкiвську пiд римську нагинайте.

Скликайте на царя восточного Медуз

И фурий огняних, да от-що певно знайте:

Ми Владимерию свою воскресимо

И панувати вам з Ляхами не дамо.