Правда про унию (подборка документов)

(Переведены на украинский язык)

1649р., жовтня 15.- Лист папи Інокентія X польському королю Яну Казимиру з вимогою вести рішучу боротьбу проти Визвольної війни українського народу і не робити козакам ніяких поступок, шкідливих для унії

Тяжку війну, несподівано оголошену Польщі татарами і козаками, яку твоя величність разом з короною мужньо прийняла і яка ведеться з незрівнянною відвагою і хоробрістю непереможної сили, належить також закінчити славною і гідною тебе перемогою. Незадовго до того, як ми зібралися писати цього листа, поширилася чутка, що там [у Польщі] все закінчилося миром, небезпека минула, татари залишили королівство і повернулися в свої околиці, а козаки повернулися до своїх обов'язків. Коли ми, охоплені великою радістю з приводу цього успіху, складали богу найвищу подяку, несподівано нам донесли, що ті самі козаки, скориставшись з умов миру, сподіваються від тебе якихось поступок та договорів, які ще більше сприяють їх вимогам і помилкам, а також прямо шкодять католицькій релігії та загальному добру Польщі. Хоча ми аж ніяк не можемо сумніватися у твоїй побожності та твоїй І сейму винятковій обачності, однак з уваги на серйозність справи і нашу виняткову любов до тебе і до цих народів ми більше, як нам личить, занепокоєні.

Ми наполягаємо і благаємо, щоб ти не дозволив вчинити такого тяжкого проступку проти божого закону, проти визначного імені найславнішого народу і проти слави твоєї - [слави] великого короля. [Ми не допускаємо думки], щоб стільки прекрасних, гідних подиву подвигів, здобутих у цій війні як завдяки тобі, верховному вождеві, так і завдяки великій кількості хоробрих воїнів пропали, [щоб пропало] те, що повинно навіки зберегти безсмертну славу твого імені і твоїх часів. Інші результати (хай відверне їх господь!) знищили б ту славу, якою ти сам недавно заблищав між визначними вельможами церковного чину, що відомо цілому світові. Про всю цю справу хай детальніше розповість тобі достойний брат архієпископ андріанопольський, а ми з усіх сил молимо милостивого господа, щоб він схотів розвіяти наші тривоги, а тобі вселити хоробрість на знищення стремлінь безбожників. А щоб ти щасливо міг добитися цього, ми по-батьківськи посилаємо твоїй величності апостольське благословення. Дано в Римі у [резиденції] св. Марії Більшої дня 15 жовтня 1649 p., у шостий рік нашого понтифікату.

Опу6л,: Dokumenta Potitificum Romanorum historiam Ucrainae illustrantia (далі - DPR). Romae, 1953, s.484. Пер. з лат.

1649 p., грудня 29. - Із скарги пріора рогатинського монастиря домініканців С. Швана Галицькому гродському судові з вимогою покарати рогатинських міщан за напад па монастир і костьол
В середу, наступного дня після свята св. Інокентія 1649 [p.]
[29 грудня].

Преподобний отець Саму'ш Шван, пріор рогатинського монастиря ордену проповідників, від свого імені і від [імені всього] монастиря скаржився на Гаврила Кучарського, війта, призначеного козаками як провідника, його батька Івана Кучарського та їх помічників, імена і прізвища яких є: Луць Натинка, бурмистер; Іван Слюсар, присяжний; Андрій Галуга, радник, із своїми синами; Іван, міський писар; Яцько Натинка і його син, який поїхав з козаками, [...]^*-за те, що вони в 1648 p., після відходу ворога, зробили жахливі насильства в монастирі і костьолі св. Гіацинта і заподіяли чимало шкоди [...] ^**

^* Далі подаються ще 59 імен та прізвищ учасників виступу.
^** Далі подасться перелік цінностей, знищених рогатинськими міщанами.

Опубл.: Жерела до історії України-Руси, т.5. Львів, 1901, с.90-91. Пер. з лат.

1650 p., липня 4. - Протест римської конгрегації пропаганди католицької віри проти поступок козакам, зроблених польським королем Яном Казимиром за Зборівським миром 1649 р.

У колегії конгрегації поширення віри відбулося загальне зібрання, на якому були їх еміненції кардинали: Барберіно, Каппоніно, Джінетто, Палотто, Цесій, Чеккіно, Карафа, д'Есте, Відман і Майдалкіні, а також преподобніший і найчестигідніший Ланувіо.

Його еміненція пан кардинал Майдалкіні виклав зміст листа пана апостольського нунція в Польському королівстві, в якому повідомляється про дуже великі збитки, завдані католицькій релігії тим, що найясніший польський король зробив поступки руським схизматикам^* проти яких пан нунцій висловив протест. Свята конгрегація постановила, щоб пан кардинал Панчіроллі написав послання до князів цього королівства з закликом не затверджувати поступок і не приймати їх. Далі ухвалили, щоб пан асесор св[ятого] чину згідно з своїм урядовим обов'язком запропонував на зборах цього трибуналу, що в цій справі необхідно зробити.

Опубл.: Acta S. Congregationis de Propaganda Fide Ecclesiam Catholicam Ucrainae et spectantia. T. I. Romae, 1653, s.243. Пер. з лат.

1650р., серпня 19. - Із судового вироку Люблінського коронного трибуналу, винесеного міщанам м. Яворова за напад на католицький костьол

Діялося в Любліні перед виборними головними суддями Люблінського коронного трибуналу у найближчу п'ятницю після свята Успення Пречистої Діви Марії року божого 1650-го [19 серпня].

У судовому процесі святотатців, що глумилися з належного костьолові майна й утварі і справа яких знову розглядається цим виборним головним судом Люблінського коронного трибуналу за участю прокурора цього суду, справу вирішено на користь скаржника і позивача знаменитого й всечесного Лук'яна Вітковського, каноніка львівського, пароха яворівського костьолу, секретаря світової королівської величності.

Обвинувачені подані нижче громадяни м. Яворова, а саме: Яцько Кочан, Сидір Ткач, Іван Пихунчик, Матвій Коробатий, Іван Чоп [...]^* -співвинуватці і співучасники злочину, з приводу якого скаржник порушив справу і пред'явив претензії до цих осіб та всього їхнього майна, а також щодо визначення їм мір покарання.

Акт обвинувачення

У 1648 р. під час недавнього безкоролів'я ^** вищезгадані обвинувачені, не зважаючи ні на що, в найбільшій мірі порушили спокій і публічну безпеку.

Тоді всечесний скаржник, втікаючи в затишні райони королівства від нестримної навали татар і козаків, не зміг вивезти з собою покинуті напризволяще матеріальні цінності свого костьолу в Яворові, що перераховуються нижче, і залишив їх у яворівській святині. Обвинувачені, сповнені презирством і зневагою до недоторканості костьолу та до святих речей, самовільно, натовпом зломивши вхідні двері святині, зі злістю і галасом увірвалися в святий храм.

Хапаючи все, що потрапляло під руки, вони забрали прикраси, призначені для побожного вжитку, а саме: ЗО риз вартістю 400 польських золотих, білі фелоні вартістю 100 польських золотих, 14 антепедіїв вартістю 300 польських золотих, воскових свічок на суму 100 польських золотих, малий срібний хрест вартістю 60 польських золотих, книги на суму 300 польських золотих, 2 оксамитних покривала вартістю 150 польських золотих, оксамитне покривало вартістю 200 польських золотих, грати, замки, завіси на суму 200 польських золотих.

Вони порізали і порубали органи вартістю 2 тисячі польських золотих, вівтарі вартістю 1050 польських золотих, шафи, кіоти, скрині вартістю 200 польських золотих, лавки загальною вартістю 100 польських золотих.

Крім того, знищили дощенту належний костьолу парафіяльний будинок. Столи, крилоси, крісла, вікна, дверні перегородки разом з залізними завісами та інше майно вартістю найменше 600 польських золотих силоміць захопили і використали для себе.

Відповідачі, яких для докладніших пояснень викликав суд Люблінського коронного трибуналу, внесли свій позов.

Тому на судовій розправі з приводу цього позову, який законним шляхом вноситься і розглядається, діючий головний суд Люблінського коронного трибуналу дав згоду одній і другій сторонам на відстрочення розслідування, причому розгляд позову обвинувача перед головним судом Люблінського коронного трибуналу відкладено на шість найближчих тижнів, рахуючи від подання позову У суд.

Справу відповідачів також відкладено на шість найближчих тижнів, рахуючи від дати виклику на судовий процес, проте цю їх справу та зустрічний позов проти позову обвинувача відіслано на термінове, навіть поза каденцією, полагодження у Жидачівський гродський суд.

Одночасно суд попередив сторони і визначив їм останній термін з'явлення під час слухання кримінальних справ перед змішаною, в тому числі і духовною, колегією суду Люблінського коронного трибуналу, а саме: двотижневий термін для розгляду цієї дійсно задавненої справи, незважаючи на результати розслідування, передорученого Жидачівському гродському судові.

І коли, нарешті, настав цей останній термін з огляду на цей правний декрет, обидві згадані сторони за своєю умовою та за згодою суду, який свого часу відмовив відповідачам у праві нез'явлення на суд або апеляції, відстрочили дату з'явлення на судове засідання цього трибуналу на найближчу п'ятницю після свята Успення Пречистої Діви Марії. Цей термін припадає якраз на час розгляду відкладених кримінальних справ змішаним, у тому числі духовним, судом.

Проте на нинішнє судове засідання цього урядуючого суду, що скликане й відбувається законно з огляду на відкладання остаточного судового розгляду, як говорилося вище, відповідачі не з'явилися, незважаючи на те, що позивач-обвинувач викликав їх за посередництвом генерального коронного возного шановного Матвія Вільського і, крім того, за допомогою чотирьох повідомлень, тобто більше разів, ніж цього вимагає загальноприйнята юридична процедура.

Цей суд присудив: визнати обвинувачених винними, позбавити їх права відстрочення [судового розгляду] та апеляції; крім того, вважати юридичне недійсним їхній позов; стягнути з них кошти на процес і визначити їм міру покарання, а саме: позбавлення громадських прав і смертну кару.

Також на виконання вищеобгрунтованого й заочно винесеного вироку в справі згаданих обвинувачених відповідачів та на задоволення позивача-обвинувача цей виборний суд Люблінського коронного трибуналу постановляє застосувати проти перерахованих вище обвинувачених міру покарання, а саме: позбавлення усіх прав і страту.

Одночасно суд проголошує цих засуджених вигнанцями і такими, які можуть і повинні бути страченими на території володінь, підвладних короні польській.

Суд доручає генеральному коронному возному шляхтичеві Адаму Куровському обнародувати цей вирок про кару засудженим та проскрипцію.

Суд розсилає на місця рішення цієї судової справи усім старостам та їхнім компетентним судам, під юрисдикцією яких тепер є майно перерахованих вище і юридичне засуджених обвинувачених відповідачів у тому, що [старости та їх суди] повинні і мають право переслідувати й ловити засуджених для остаточного виконання вироку. У відповідності до цього [вироку] вищезгаданий возний шляхтич Адам Куровський, який, виконуючи свій обов'язок, звичайно промовляє і оголошує повідомлення на публічному місці, став перед цим судом та публічно доповів, що він обгрунтував кару позбавлення усіх прав і страти, присуджену вищезгаданим відповідачам і проголосив на площі перед Люблінським магістратом у присутності численної шляхти і таким чином згідно з існуючим законоположенням довів до загального відома.

Текст привів до порядку: Псарський [Підписи]: Микола Стоїнський, Вітковський

^* Далі подається перелік імен та прізвищ 242 обвинувачених осіб.
^** Безкоролів'я після смерті короля Владислава IV.

ЦДІА у Львові. - Ф.127, огт.1, спр.129, арк.1-8. Рукопис, ориг. Пер. з лат.

1651 р., не раніше 28 лютого. - Запис зробленого в Посольському приказі в Москві повідомлення монаха дорогобузького монастиря Григорія про підтримку римським папою шляхетської Польщі у війні з Україною і про заборону скасовувати унію

А на Москве бизяковского монастыря старец Григорей сказал: перед нынешним де великом постом, в неделю мытаря и фарисея, был он на погребенье Юрья Потемкина в маетности его, от Дорого-бужа в 40 верстах. Да тут же де приехал на погребенье из Могилева брат ево бизяковского ж монастыря игумен Гедеон и сказывал ему, старцу Григорью, что был он, игумен, у Ивана Мещеринова в маетности. А он де, Иван, приехал из Варшавы с сойму и говорил с ним, игуменом, что прислали к королю на сойм запорожские казаки послов своих, чтобы король по Збаражскому^* договору и присяги унею велел везде снесть. И король де и сенаторы им, казакам, говорили, что они над унеею власти не имеют, а владеет духовным чином папеж римской, и о том де король и сенаторы пошлют на доклад к папе.

А наперед де сего, как король под Збаровом с черкасы помирился и присягал, а в договорных статьях написал, что унея в коруне польской в Великом княжестве Литовском вывесть, и доведался де про то папеж римской, что он, король, обещался и присягал, что в государстве своем унея вывесть, и писал к королю с клятвою: как он то учинил, что соединение греческие церкви с римским костелом поломать хотел, и он бы, король, никоими мерами того не делал, чтоб унею снесть.

И король де против того писал к папежу, что он, король, на том присягал, что унея снесть, и ему де присяги нарушить не уметь.

И папеж де римской писал к королю вдругоряд, что он, король, на том присягал поневоле. И он, папеж, от той клятвы ево разрешает, и разрешенной лист прислал, и словом приказывал, чтоб он, король, унеи однолично не сносил и за веру стоял, и с казаки бился, пока-места мочь ево будет. И обещался ему, королю, учинить вспомо-женье людьми или казною. Да и ко окрестным де государем, которые римские веры, папа писал же, чтоб они польському королю на казаков помогали ж.

А что де по тому папину письму, которые, государь, учинят, того неведомо.

И по тому де папину письму, что он велел против казаков за веру стоять, велел король из Варшави запорожских посланцов отпустить без дела, а сказано им, что король о тех статьях пошлет к ним, казаком, комисаров своих.

^* Тут, мабуть, допущена помилка і йдеться про Зборівський договір.

Російський Центральний Державний архів давніх актів (далі - РИП АДА).- Ф. Посольський приказ, Зносини Росії з Польщею, 1651, спр.іа, арк. 145-147. Рукопис, ориг. Опубл.: Воссоединение Украины с Россией, т.З. М., 1954, с.12-13.

1651 p., жовтня 14.-Лист папи Інокентія X королю Польщі

Янові Казимиру з поздоровленням у зв 'язку з перемогою над військами Б. Хмельницького під Берестечком та з вимогою скасувати поступки, зроблені козакам за Зборівським миром 1649 р.

Сповнені великої радості, вітаємо твою достойність із світлою перемогою над татарами і козаками схизматиками, тим більше, що, здійснивши цей знаменитий безсмертний вчинок, ти додав до слави свого імені заслугу перед християнською державою, тому що відвернув загрозливу бурю шаліючих варварів.

Ми на папському престолі саме в день річниці нашого обрання в присутності апостольського сенату наказали скласти милосердному богові урочисту подяку. Нашу радість затьмарювало хіба тільки те, що слабе здоров'я не дозволяло нам брати участь у цьому торжестві, чого ми справді прагнули. Нарешті, виняткову твою побожність, яку бог військових сил нагородив ласкою перемоги, також найкраще видно з того, що той пресловутий проклятий привілей, вирваний схизматиками, ти постановив цілком 'скасувати, як про це нас повідомив достойний брат єпископ адріанопольський, наш нунцій, який запевняв з найвищою похвалою, що ти найбільше сприяв двом церквам, відданим католицькому обрядові.

Отже, спіши, найдорожчий во Христі сину наш, виконати славне і побожне діло і зроби так, як це й личить такому великому побожному королеві і переможцеві, щоб той пам'ятник варварської невга-мованості був вирваний з пам'яті і припав вічним забуттям. А ми з свого боку просимо у господа для твоєї достойності успіху та щастя в усьому і від найглибшого почуття батьківського серця посилаємо тобі апостольське благословення.

Дано в Римі у [резиденції] св. Марії Більшої дня 14 жовтня 1651 p., у восьмий рік нашого понтифікату.

Опубл.: DPR, s.554-555. Пер. з лат.

1653p., березень. - Запис зробленого в Посольському приказі в Москві повідомлення мешканця м. Путивля О. Мискова про загальне бажання українського народу об'єднатися з Росією і про ворожу політику папи римського щодо України

А на Москве путивлец Олексей Мисков сказал: как де он ехал ис Киева в Путивль, и в литовской де стороне в Киеве и в ыных городех за государское многолетное здоровье бога молят и молебны поют с звонами и ис пушек стреляют. А говорят то, чтоб де царское величество изволил их принять под свою государскую высокую руку. Да ему ж де, Олексею, сказывал в городе Прилуках полковник Яков Воро-нченко, что де Яков Лихарев да подьячей Иван Фомин пришли в Чигирин и приняты с честью.

А к польському де королю присылал папа римский кардинала своего с тем, что де он с казаками мирился и им хотя десятью присягал , а после б их, казаков, всех искоренил, а тот де грех он, папа, перенимает на себя.

И.Л.АДА, ф. Посольський приказ, Зносини Росії з Польщею, 1653, cnp.l, арк.128. Рукопис, ориг.

Опубл.: Воссоединение Украины с Россией, т.З, с.260.

Не раніше 1667 і не пізніше 1671 р. - 3 публіцистичного твору невідомого автора “Такими навітами православную віру і церкви, монастирі малорос.ійськіє іскореняють от многих літ донині ляхи. А нижей на то способи суть описани, яко тоє обваровати треба” про католицьку експансію на Україну і боротьбу українського населення проти релігійного та національного гніту

Непрестанно і поневольне подвергаю[ть] под свою римську віру і под власть папіжову. На сповідех, людей руських сповідаючи, ганять ложно віру православную, гидять єї і научають отступит, за поганську і схизматицьку, Наливайкову, проклятую і душегубную, а римськую за святую менують. А того і іншим народам нігде немаш і не чинять ляхи, що русі православной зе злості.

[2.] Тоє ж чинять ляхи і на казаннях в костелах, і в церквах уніатських, і в домах, в школах, от ста літ ганячи віру, і набоженство, і народ руський. 1 тим панове великіє і шляхта отступили віри православной руськой, а римськую прийняли і русі гонителями тепер великими суть [...] ^*

[4.] Тоє ж чинять і в школах, в которих православним заборонили ляхи доступовати учитися наук високих, яко то філософії і теології, для того наші православниє віри своей зрекаються под присягою, а до їх віри приступають, а пройшовши науки, великими гонителями бивають русі і церквам православним многіє.

[5.] Давнійшого віку бил кроль польський Казимир, которий строго заказал руських церквей нових будувати, а старих направо-вати, а то примушуючи русь до римської віри і власті. Що і тепер чинять ляхи русі православной, опріч уніатов, тим не боронять, бо віру римськую прийняли. 1 уніатськіє теж церкви сооружають, і готовиє отняли во многих містах.

[6.] З міст розних з тих, где всі церкви под унією, гди православний чоловік пойдет до якого православного монастирадо церкви, на набоженство і для сповіди, за то православних б'ють, граб'ять, в тюрмі, в оковах своїх держать, без милості мучать ляхи, так вольних мещан, яко і подцаних своїх до римської віри примушуючи і во власті папіжовой, що тепер в Полоцьку і Вітебську почали чинити знову, яко і перед тим в Могилеві.

[7.] 1 в Львові, в Вільні і по многих містах в Подгор'ю, і в Под-ляшу, і на Волиню, і в Литві православним духовним з пресвятими тайнами через місто і ринок до дому православного русина хорого іти не вольно, і заборонили ляхи от кількадесят літ донині.

[8.] Ані умерлого православного русина через місто в Львові і в розних містах нести звичаєм християнським не вольно і не позволяють, і за то ляхи і студенти православних людей б'ють, безчествують з подущення ксендзов [...]

[11.] Православних русь примушають всюда і уставічнеТІяхи под власть папіжов римських, а патріярх царогродських аби отступили, зреклися і проклинали [...]

[14.] А на киевскую митрополію і єпископства православних также на архимандрії і на ігуменства падають ляхи потаємних своїх іновірцов і неіскусних і не православними, але ляхами обраних, що місцями святим православним барзо єст шкодно і вірі восточной і давним привілеям. А если наших оберуть, теди наші православии! ду-ховниі за привілей на владицтво албо архимандрію мусять давати кілька тисячей золотих. А во Львове єпископове наші православниє самому арцибіскупові первей дають шесть тисячей золотих, аби пустил в місто Львов і діоцезію обняти позволил, бо іначей барзо боронить, шкодить і перечить нашим арцибіскуп, неслушне ся втручаючи.

[15.] І то вельми, вельми єсть русі, і місцям святим, і їх маєтнос-тям, і чином духовним шкодно і небезпечно, же амністії не учинили, то єсть не варовали того на сеймі, аби о потварниє і о жадниє в воєнниє всі літа прошлиє етапне ніхто не важился позивати і грабити православних особ, войськовихі невойськових, духовних і світських, і міщан, і слуг, і подцаних, і місць святих, церквій [в] монастирських маєтностях, і духовних, і мирських старших і менших. Гдиж в тую войну бивати і то могло, їж монастирем, спустошеним через войну, пан Хмельницький і козаки шляхетських сел на время на споможен-ня уділяли держати, а ініє села, перед тим через ляхов отнятие цер-ковниє, церквам привертали, держачи Україну через літ двадцять, за що тепер ляхи заплати хотять вдесятеро, безчислениє шкоди собі змишляючи, о то позивають і цти і м[а]єтності церковниє отсудили юж на трибуналах в Короні^* і в Литві, а за такіє напрасниє платити не здоліють православниє місця святиї і духовниє, і самих місць святих на то не стане. Єсли не обварують того амністією, теди остатніє святиє місця і києвськіє їх маєтності одоймуть от православних церквей ляхи на костели і разорять вічне. А то все бил пан Богдан Хмельницький з войськом Запорозьким обваровал. І тепер [треба] варовати под великими винами і суд установити на противних для прудкеє справедливості о то і о все^**.

[16.] Тиє ж ляхи в повітах і в містах Львові, Вільні, Берестю, Полоцьку, в Каменцю, в Галичу, в Перемишлю, Дорогичині і во прочиїх повітах і містах многих заборонили русі православной шляхте і мещанам, аби не били жадним урядом. Шляхта русь, аби не била сенаторами, ані суддями, ані началними, а мещане русь - войтами, ані бумистрами, ані писарями, навет подвуйськими, аж би вперед православной отступил віри православной руськой, а зостал ляхом албо уніатом, і тим примушають ляхи до віри римськой, чого давно не бивало. А юристам зичливо русі рядити і фундації православниї писати, і справ церковних в судах боронити, промовати под смертельним гріхом заказали, для того против їх викрентов, отколь ради в церковной справі засягнутись, русь не маєт, що все треба обваро-вати под винами ^*[...]

20. А іниє церкви православних на корчми і мечети отдали і знесли для большого безчестія православних і неслави і уничтожа-ючи, що ест виразней в книзі названой “Камені” описано.

21. Іниє церкви, і монастирі, і єпископії православниї зубожили і спустошили тяжкими податками, стаціями, жолніром і ксендзом, і на судах трибунальських, сеймових, комісарських, рокових і розних - накладами, данями, пенсіями, пересудами, винами ^**. Бо гди хто що от церкви святой отоймет і о то на скаргу могл би бити суд отправлений за годину, а ляхи зволочать от тижня до тижня, от року до року проволокають на колько десятков літ, а то преслідуючи только православних і убожачи, для того і отнятих церковних маєтностей не вертають ^***, аби ся православии! іскореняли, а не помножали, чим много церквей православних запустіло і іскоренилося под ляхами всюда, чого і большей будет, если того на комісії не обварують православниї тепер под інфамією. До того і юристи, взявши гонораріум, не одправують церковниє справи, а іниє і за гроші не хотять.

22. Школ і в них високих наук, філософії воно фундовати Русі православним по містах боронять кріпко ляхи, а давниє разоряють і іскоренили, яко в Отрозі, і у Вільні, і розно. І в Києві єзуїти юж бурили школи братськіє, хотячи, аби ся православіє не ширило. Атакиє школи і науки велце суть потребни для подпори і помноження віри восточной і народу православних руських. Бо і святий Василий Великий, Григорій Богослов, Іоанн Златоустий, Єпифаний, Дамаскін, Афанасій і прочії столпи церковниі високою своєю наукою церков божію і віру от навітов і єресей боронили, яко мудриє, а без таких школ і наук віра мусить упадати без оформлення. То тому ж і русь без високих наук не здоліють переперти учоних ляхов і еретиков, і для того ляхи зовуть русь глупими, грубими, поганими, і Наливайками, і віру і набоженство ганять, безчестять православних непрестанно вшелякими способами [...]

24. А перед митрополитом києвським крест носити заборонили і книг руських друковати заказали. Аби тоє болей не чинено под винами [...]

26. А хто хочет большей і доводній ^**** гоненія, навітов православних от ляхов учинених довідатися, теди кождому треба пильно читати книги многіє лядзькіє проти віри православной виданиє з друку і їх злосливиє пашквілі на Русь і комісію Гадяцьку за Виговсь-кого, яко там против навітов обваровал бил православіє, хоч не зовсім, іж о унії пункт вимазал для великих подарков і гоноров ^*****.

27. І другіє книги наших православних розниє читати, а меновите книгу “Лямент церкві всходней”^******, а за отця Петра Могили митрополити києвського друкованиє і на світ виданиє, то єст першую книгу читати “Камень на процу” ^*******, другую “Синопсис”, в Вільні виданую ^********, і казане о Иосафаті Кунцевичу, уніатському єпископі, в Вітебську забитом літ тому сорок. І відомих духовних і мирських особ право славних питати с пилностю, коториє ся знають на гоненії от ляхов і досвідчили того через увесь свой вік і коториє учение і знають віри обидві, православную, і лядзькую, і уніатськую що єст. Бо ляхи уніатов руссю, греками зовут, хоч уніати римськую віру держать, а нас православних русь і греков, за поган, схизматиков, невірних, отщепенцов от папіжа і отправославія мену-ють непрестанно, же благословеніє от константинопольського патріархи беремо, а не от папіжа.

28. Теди за такие навіти і гоненія русі і віри православной воздвигнул бил бог пана Богдана Хмельницького і войсько Запорозькеє, же за віру православную воевали і на комісіях укріпили били православіє, же ляхи всі руськіє єпископії, і монастирі, і церкви, і 'їх маєтності перед тим отнятие, на костели і унію обернениє, міли отдати і вернути православной русі в Короні і в Литві, в містах кро-левських і шляхетських. 1 руських особ духовних і світських, старших і менших православних не міли нічим згола ^********* преслідовати і понижати, убожити і не скореняти православія. І вольность якая костелом і ксендзам римським здавна служить, такую і православним церквам і особам варовали. І іних речей много обваровали непооднокроть, на чом ляхи і присягали. Але того нічого недодержали ляхи за розгрішенєм папіжовим і біскупов, бо у них русь укривдити і церкви їх іскоренити за гріх не мають, овшем спасеніє своє собі за то обіцяюють [...]

Опубл.: Науково-інформ. бюл. арх. упр. УРСР, 1964, № 6, с.52-62.

^* Автор має на увазі необхідність забезпечити гарантування прав православного населення, яке позбавлене можливості отримати поради на випадок їх “юридичного” переслідування католиками.
^** Йдеться про різноманітні повинності і штрафи, що накладалися на установи православної церкви.
^*** В оригіналі “навертають”.
^**** Більш переконливо, більш аргументовано.
^***** Йдеться про зрадництво гетьмана Івана Виговського і послів від нього на сейм, який мав затвердити Гадяцький договір 1658 р. “Для великих подарков і гоноров” Виговський та його прибічники “вимазали” з тексту угоди пункт про скасування унії.
^****** “Тренос” Мелетія Смотрицького, виданий друком у 1610 р.