6 февраля в СБУ состоялись очередные «Общественные исторические слушания». На этот раз отмывали гитлеровских диверсантов из батальона «Нахтигаль».

«Слушания» проводились на тему «Звинувачення проти «Нахтігалю» — історична правда чи політичні технології».

Как сообщал официальный сайт СБУ, «у заході взяли участь члени робочої групи істориків, створеної при СБУ для вивчення архівних документів, представники громадських організацій та засобів масової інформації»... Как и ранее, все участники представляли лагерь вполне определенной — националистической — направленности. «Слушания» в который раз проходят без каких-либо дискуссий и споров, без изложения альтернативной точки зрения. А результат этих т. н. общественных слушаний был известен изначально.

С докладом «Про створення, функціонування та складну долю українського військового підрозділу при німецькій армії» выступил доцент Киевского национального университета имени Т. Шевченко, канд. исторических наук пан Патриляк. В частности, пояснил он, «намагаючись покладатися насамперед на власні сили, оунівці водночас розуміли гостру необхідність у залученні до своєї справи союзників. Процес формування збройних сил мав відбуватись у двох напрямках. Перший — підготовка підпільних бойових груп.., другий — формування добровольчих частин при іноземних арміях...»... Так и запишем: ОУН была союзницей Третьего рейха во Второй мировой войне.

Но хитом «слушаний», безусловно, стало выступление представителя Отраслевого государственного архива СБУ Александра Ищука.

Он поведал «про нещодавно розсекречені унікальні документи, які дають об'єктивне підґрунтя для руйнування міфів, котрі протягом десятиліть панували в історичній науці та публіцистиці щодо начебто причетності «Нахтігалю» до насильницьких акцій проти цивільного населення Львова у липні 1941 року». «Відтепер дослідники можуть послуговуватись документами, які підтверджують, що керівництво ОУН(б) відмовилося брати участь в акціях проти євреїв у липні 1941 року у Львові», — радостно сообщил Ищук.

Что же это за «унікальні документи»? Оказывается, всего один. И тот более чем сомнительный как с точки зрения его происхождения, так и изложенной в нем информации. Не говоря уж о том, что сей «уникальный документ» не имеет никакого отношения к «Нахтигалю» и не может служить доказательством непричастности диверсантов этого подразделения к убийствам еврейского и польского населения во Львове в начале войны.

Предваряя «рассекречивание» «уникального документа», Ищук пытается заинтриговать публику: «У ГДА СБ України зберігся архівний документ під назвою «До книги фактів». Він охоплює події з 22 червня по вересень 1941 року і був створений для фіксації подій 1941 року. Документ дивом зберігся у підбірці архівних матеріалів ОУН(б), які були вилучені співробітниками органів держбезпеки УРСР у вбитих та заарештованих підпільників. Цікаво, що він був вшитий співробітниками органів держбезпеки УРСР у середину справи, мабуть, для того, щоб його важче було відшукати (? — Авт.). В описі справи називався лише як «документ на украинском языке», щоб не привертати до себе увагу (? — Авт.). Тому документ тривалий час залишався непоміченим співробітниками архіву, причому як в часи існування КДБ, так і після 1991 року».

Если этот «документ» был изъят у кого-то из «вбитих та заарештованих підпільників», то ему не менее полувека. Спрашивается: чье внимание не хотели привлекать сотрудники КГБ (или МГБ), от кого прятали этот «уникальный документ»? От самих себя? Уж пану Ищуку — сотруднику Отраслевого государственного архива СБУ — должно быть известно, что и в наше-то время к архивам СБУ доуступ получит далеко не каждый, а в те годы и подавно. Так что основания опасаться, что кто-либо посторонний ознакомится с этим «уникальным документом», вряд ли были.

Разве только предположить, что некто из сотрудников КГБ (МГБ) еще 50—60 лет назад предусмотрел, что в начале XXI века сложится такая политическая конъюнктура, что кое у кого появится потребность в реабилитации ОУН-УПА и отмывании «Нахтигаля»? Но не проще ли было такому предусмотрительному чекисту не прятать «уникальные документы» куда поглубже — «щоб його важче було відшукати» Ищуку со товарищи из «спецгруппы историков» СБУ — а попросту уничтожить?

Теперь собственно «документ», выдержки из которого процитировал Ищук.
«4 —7 липня 1941 р. представники прибувших до Львова у великому числі відділів гештапа звернулися різними дорогами до українських кругів, щоб українці урядили триденний погром жидів».

«Замість уряджувати маніфестаційні похорони політв'язнів помордованих більшовиками», говорили вони, «краще зробити велику відплатну акцію на жидах. Німецькі поліційні ані військові власти не будуть в цьому перешкоджати».

«Керівні чинники ОУН, довідавшись про те, подали до відома членам, що це є німецька провокація, щоби скомпрометувати українців погромами, щоби дати претекст німецькій поліції до вмішування і роблення порядку, і найважніше — щоби відтягнути увагу й енергію українського загалу від політичних проблем боротьби за державну самостійність, на слизьку дорогу анархії, злочинів і грабіжництва.

Вже Другий Великий збір ОУН висказався рішуче проти яких-небудь жидівських погромів, засуджуючи такі тенденції, як намагання окупантів відвертати увагу народних мас від корінних проблем визвольної боротьби.
Тепер, в перших днях німецької окупації, зреалізовано ці постанови на практиці, забороняючи участи в погромах жидів і протидіючи німецьким провокаціям. Тільки завдяки рішучій поставі кадрів ОУН не дійшло в перших днях по уступленню більшовиків до масового вирізання жидів у Львові та в інших українських містах, мимо величезної хвилі обурення, яке викликало вимордування большевиками 80 тисяч українських політичних в'язнів і мимо численних провокацій німецького гештапа, щоб кинути українців до вирізання жидів».

На основании цитированного выше текста из одного-единственного «документа» непонятного происхождения «спецгруппа историков» СБУ делает безапелляционный обобщающий вывод: «Таким чином, документи ГДА СБУ підтверджують те, що учасники ОУН намагалися уникнути участі в акціях проти єврейського населення у Львові і ніяких офіційних розпоряджень щодо його винищення чи проведення погромів — не було».

К «документу» и его содержанию много вопросов. Во-первых: что это вообще за «документ»? Кто и что документировал? Это чьи-то показания? Пропагандистская листовка? Письмо к другу? Дневниковые записи? Мемуары? Что?.. Неясно.

В «документе» содержится явная ложь. Скажем: «Вже Другий Великий збір ОУН висказався рішуче проти яких-небудь жидівських погромів, засуджуючи такі тенденції».

На самом деле в постановлениях Второго Великого сбора ОУН от апреля 1941 г. читаем: «17. Жиди в СССР є найвідданішою підпорою пануючого большевицького режиму та авангардом московського імперіялізму в Україні. Протижидівські настрої українських мас використовує московсько-большевицький уряд, щоб відвернути їхню увагу від дійсного спричинника лиха і щоб у час зриву спрямувати їх на погроми жидів.

Організація Українських Націоналістів поборює жидів як підпору московського большевицького режиму, освідомлюючи рівночасно народні маси, що Москва — це головний ворог».

Можно ли сказать, что Второй Великий сбор ОУН, заявив, что «Організація Українських Націоналістів поборює жидів як підпору московського большевицького режиму», предостерегал тем самым от еврейских погромов? Если что и можно рассмотреть в постановлениях ОУН, то только лишь указание, что Москва — еще больший (по сравнению с евреями), «головний ворог».

В «документе» речь идет о «4 —7 липня 1941 р.», когда гестапо якобы обратилось к «украинским кругам» с предложением поучаствовать в еврейских погромах. Но «Нахтигаль» вошел во Львов еще ранним утром 30 июня. И именно 30 июня, согласно данным историков, «Нахтигаль» и начал резню еврейского и польского населения (продолжив в первых числах июля). Т. е. до указанного в «документе» срока.

Абсолютно непонятно — какое вообще отношение к «Нахтигалю» имеет указанный документ? Ведь батальон «Нахтигаль» в нем даже не упоминается. Говорится об обращении гестапо «до українських кругів». Что это за «круги»? Судя по «документу», если воспринимать его за чистую монету, речь идет о том, чтобы привлечь к погромам гражданское украинское население.

А «Нахтигаль», хотя и состоял из украинцев — это воинская единица гитлеровской армии. Немецкое командование могло просто отдать приказ «соловьям» на уничтожение евреев и поляков (или наоборот). Вряд ли бы «Нахтигаль» отказался исполнять приказ. Зачем немцам обращаться «різними дорогами» до каких-то «українських кругів», чтобы через них воздействовать на «Нахтигаль»?..

Почему этот «уникальный документ» не был опубликован полностью? Например, его фотокопия? Почему ограничились выдержками? Подозреваю — селективно отобранными.

Еще один аргумент «спецгруппы историков» СБУ: «У ГДА СБ України зберігаються архівні кримінальні справи на учасників батальйону «Нахтігаль», які згодом перебували в УПА — Олександра Луцького, Віктора Харківа, Володимира Павлика, Омеляна Польового. Всі вони були у 1944—1946 рр. засуджені до тривалого ув'язнення за участь в боротьбі УПА проти радянської влади.

«У жодній з вказаних кримінальних справ, — стверджує О. Іщук, — будь-яких згадок про знищення батальйоном «Нахтігаль» мирного населення немає, хоча радянські слідчі повинні були б в першу чергу з'ясувати саме такі злочини підсудних. Всі вказані особи були засуджені за участь у збройній боротьбі підпілля ОУН і УПА проти радянської влади».

Звідси можна зробити висновок, що у 1944—1946 рр. органи радянської влади не проводили розслідування щодо винищення бійцями «Нахтігалю» мирного населення через те, що в їх розпорядженні даних про це не було», — сообщает официальный сайт СБУ.

Странная логика. Т. е. если преступника судили по какому-нибудь одному эпизоду, то это означает, что никаких других преступлений он не совершал? Очевидно, что нет... Если в какой-то момент времени (в те же 1944—1946 гг.) у органов не было доказательств относительно перечисленных лиц об их участии в массовых расстрелах населения, это не значит, что самих расстрелов не было. В 1944—1946 гг., в конце и в первые годы после войны, только начинали расследовать совершенные в военные годы преступления, а самих военных преступников ищут и по сей день.

Дополнительным толчком к расследованию преступлений «Нахтигаля» действительно стало назначение его бывшего командира Теодора Оберлендера министром правительства ФРГ в конце 50-х.

Расследование инициировали власти ГДР, попросили помощи у советских коллег (все-таки «Нахтигаль» орудовал на территории СССР).

«Спецгруппа историков» СБУ пытается уверить, что никаких преступлений «Нахтигаль» не совершал, а все данные на сей счет были сфальсифицированы с пропагандистской целью в рамках «дела Оберлендера».

Ищук приводит выдержки из внутренней переписки КГБ в рамках разбирательства: «У довідці з Хмельницької області від 16 жовтня 1959 року читаємо: «встановлено, що в першій половині липня 1941 року із Західної України через Сатанів по шосейній дорозі до Хмельницька рухався на велосипедах та автомобілях озброєний загін українських націоналістів у німецькій формі. Загін в Сатанові не затримувався. Розстрілів ним радянського партійного активу та їх сімей не встановлено».

Незабаром надійшла інформація із Тернопільського КДБ, в якій йдеться про те, що створеною ще в 1945 році Надзвичайною державною комісією виявлено ряд фактів про звірства німців на території області. Зокрема детально розповідається про табір для військовополонених та вчинені в ньому злочини. «Ніяких інших офіційних документів, що підтверджували б звірства німецьких окупантів в Тернопільському таборі радянських військовополонених не знайдено, — читаємо в документі, — в актах Надзвичайної державної комісії, що констатували злочини німців на території Тернополя і Тернопільської області, батальйон «Нахтігаль» і зокрема Оберлендер не згадуються».

Если бы дело банально фабриковалось, то что мешало чекистам «найти доказательства» относительно преступлений «Нахтигаля» в указанных населенных пунктах? Однако этого почему-то не происходит.

Тем не менее факты и свидетельства преступлений «соловьев» нашлись и были переданы суду ГДР. Какие именно — этого Ищук не сообщает. Почему, спрашивается? Он просто указывает: «Зібрані сфальсифіковані «свідчення» були передані до Верховного суду НДР, який 29 квітня 1960 року заочно визнав Оберлендера винним і присудив йому довічне ув'язнення».

Нельзя не отметить: одним данным КГБ «спецгруппа историков» СБУ верит — тем, которые им выгодны (их и цитирует), другие — не укладывающиеся в версию реабилитации ОУН и «Нахтигаля» — проходят у них под ярлыком «фальсификация». Такая вот «логика».

Вслед за судом в ГДР был инициирован процесс в ФРГ. Ищук рассказывает: «Збором доказів у Західній Німеччині зайнялась Асоціація жертв нацизму. Зібрані нею матеріали були відправлені до штабу Асоціації в місто Людвігсбург. У звинуваченні стверджувалося, що батальйон «Нахтігаль» нищив євреїв і поляків у Львові, Золочеві, Сатанові, Юзвині, Міхалполю, а в ніч з 3 на 4 липня українські легіонери нібито розстріляли сотні польських інтелектуалів».

Подчеркнем: сбором доказательств занимался не КГБ, а Ассоциация жертв нацизма, и именно она обвиняла «Нахтигаль» в том, что тот «нищив євреїв і поляків у Львові, Золочеві, Сатанові, Юзвині, Міхалполю...»

«Західнонімецький суд провів детальне розслідування і в жодному випадку не знайшов достатніх доказів для підтвердження злочинів, що приписувалися «Нахтігалю». 26 вересня 1960 року Земельний суд Бонна закрив справу, визнавши недостатніми надані докази», — торжествует Ищук.

Но, как видим, Земельный суд Бонна вовсе не оправдал Оберлендера и «Нахтигаль» — он лишь нашел недостаточными доказательства. При этом западногерманские следователи сделали примечательную оговорку: «німецькі слідчі не виключали, що «члени українського батальйону «Нахтігаль», прізвищ яких не встановлено, на власний розсуд могли брати участь у вбивствах та погромах, без відома і всупереч виразним заборонам командирів батальйону».

Оберлендер после суда был вынужден подать в отставку «як міністр, причетний до гучного політичного скандалу».

«Спецгруппа историков» СБУ особо педалирует тот факт, что преступления «Нахтигаля» были использованы в пропагандистской кампании против властей ФРГ. Мол, раз стояли пропагандистские задачи, то непременно была фальсификация. Но СССР использовал в пропагандистских целях и преступления американцев во Вьетнаме — так что, не было деревни Сонгми и лейтенанта Колли? А разве имевшие место негативные события в СССР в 30-е годы не использовались Западом в пропагандистской кампании против Советского Союза? Использовались. И весьма широко. Так что, объявить, что ничего не было, и что все факты были фальсифицированы западными спецслужбами?

При этом напирая на пропагандистскую кампанию со стороны СССР и ГДР с использованием «дела Оберлендера», «спецгруппа историков» СБУ почему-то не берет во внимание контрпропагандистскую кампанию уже со стороны ФРГ. И если первые действительно были объективно заинтересованы в том, чтобы изобличить Оберлендера (министра правительства ФРГ), то вторые так же объективно были заинтересованы выгородить бывшего командира «Нахтигаль», т. к. его прошлое бросало тень на власти ФРГ в целом...

Наконец, на указанные «слушания» по теме «Звинувачення проти «Нахтігалю» — історична правда чи політичні технології» так и не были приглашены израильские историки. Еще раз напомним: не далее как в конце прошлого года председатель совета «Яд ва-Шем» Йосеф Лапид предложил украинской стороне изучить материалы, содержащиеся в архивах музея Холокоста.

Мы и раньше сомневались, что к израильской стороне поступит просьба предоставить документы для изучения. Наши сомнения подтвердились, заодно подтвердив и пропагандистский же (а не направленный на поиск исторической правды) характер «слушаний», проводимых в СБУ.

Правда из «Яд ва-Шем» «спецгруппу историков» СБУ не интересует — ведь, по утверждению Лапида, в архивах мемориального комплекса содержатся документы, полученные из немецких и советских источников, доказывающие причастность батальона «Нахтигаль» и героя Украины Романа Шухевича к карательным операциям против гражданского населения. Т. е. прямо противоположное тому, что «доказывают» «специсторики» СБУ.

2000